Географ (монолог у кав’ярні)

Географ (монолог у кав’ярні)

Скачати файл
[1]  Моїм страхам, з вдячністю

 

Скільки днів можна спати? Ні, я серйозно, бо коли ти не мордякою приткнувся у подушку, а кудись пиздячиш, ти що, вважаєш, що не спиш? Так? Ну, мудаком бути це не таке щось особливе – це скоріше нормально. Ось ти, тільки без образ, ти справжній мудак. Бо тільки  мудак може прийти до цього так званого бару і попросити «нормального коньяку». Ти себе чуєш? Що ти попросив? Може тобі ще бабу з трьома цицьками? Який коньяк у цьому генделі? Який, питаю тебе, коньяк? Ти взагалі, що хочеш? Бухнути з певною безпекою для здоров’я чи повипендрюватись? Що, не чую? Тут ґвалт чи просто не дочуваю? … так, дійсно, не чую. Так, бля, позакладало. А що? Є варіанти комунікацій? Куди йти? А, сам йди туди. Так, до сраки. Чи до дупи. Як простіше – залежить від уподобань щодо мандрів та сприйняття світу. Ну, коли переважно український погляд на світ – то, звісно, йти треба до сраки, а якщо шляхетний, польський – ну ж тоді до дупи…  Це як випити філіжаночку кави. Ні, кави тут немає, це гидота гаряча гіркувата, яка при декількох ложках цукру (хоча б три-чотири ложки) стає «ковтальною». Ну, коли можна проковтнути. Зрозумів. Давай, сідай вже, розповідай, що там у світі? Кажуть, що світ є навіть там, де Львів зливається з Франківськом, а Київ з Одесою. Ні, з географією гаразд. Я навіть географ за освітою. Ну, це було давно. Практики з теодолітами, бусолями та лопатами як основними пристроями пізнання ґрунтів, дівчата, самогон та помідори… от життя було, так життя. Неймовірне. Потім знайшла мені робота. Тут. Не повіриш. З Києва сюди приїхав. З жінкою. У приймаки подався. У школі був вчителем. Звісно, географії. Та ще фізкультури, історії і за сумісництвом «першим хлопцем на селі», оце, я тобі кажу, оце справді круто. Це – охуїтєльно круто. Але знаєш, чому насправді це круто – тому що нам було 20 років, чи більше, але все одне – 20 років. І тому – повітря інше, вода мокріша, дівчата такі жадані, такі гарні, такі недоступні, до біса далекі, то ближче був Челентано на календарі чи обличчя групи «Наутілус»…  це ми «зв’язані однім ціпком», це ми… але, знаєш, найбільш цікаве, що вони і ми – справжні, і сьогодні ми теж – справжні, ось ти думаєш, що ми всі чогось вартуємо через те, що ми дорослі, ні, старі та мудрі, а ще…а ще, коли це все уявне – тільки уявне, наше тіло – це відповідність уяви про те, який ти сам себе уявляєш, або бажаєш уявляти, і коли це уявлене стає реальним, повсякденним – ти відчуваєш божевілля, відчуваєш, що все, триндець, єдиний вихід – з даху на асфальт.  І щоб одразу, без шансів для лікарів, а тільки для санітару з моргу. Але, на щастя, ця думка приходить і йде, а залишається сіра чи сонячна буденність, і саме ця буденність і є справжнім життям, справжнім! Як цей гендель – це справжнє життя і всі його відвідувачі – це частина справжнього, і ти можеш це справжнє сприймати і як успіх, і як повний занепад життя, як повну жопу… Що, «жопа» — не українське слово? Ну, вибач, але сказати, що життя – це срака, це інші змісти, інший сенс і емоції, бо срака – це частина тіла, а «жопа» — це сприйняття реальності. Срака – це не реальність, це анатомія і добрий гумор… чи як напрям руху до сакрального «всього».  Але, щось я не про те хотів сказати, я про сприйняття життя.

Поки ми вважаємо, що наша життя є лайно – воно лайно, а якщо будемо вважати, що життя є подвиг, натхнення, швидкість – воно таким і буде… Що, можна коньяком поправити реальність? Можна, але не на довго, бо коньяк – це коротка пігулка, а про інші…Чув пісні про 7 секунд? Що там співає Йуссу Н’Дур, про те, що «7 секунд геть… як я залишаюся, я чекатиму». І все. Залишатися і чекати, і гідно чекати, і гідно сприймати власне життя. Поки тобі його дали, використовуй гідно. Там дали твоє життя не тільки тобі –– ще й дітям, онукам, народжений і ненародженим, все пов’язано зі світом і світ – у кожному з нас. Дрозофіла на підвіконні – це теж частина Світу і не тобі вирішувати, жити їй чи ні, та ми з як діти малі – відчуваємо, що від нас залежить Всесвіт, а насправді, навпаки, це ми. Кожний з нас залежить від Всесвіту і від Сприйняття. Я не знаю, як це сприймати гідно кожного дня. Я сам у гівні перебуває регулярно – телефоную друзям та коханкам, жахаю, втрачаю, залишаюсь самотнім і тоді пишу такі от листи для  кого? Не питай, не питай. Бо нема відповіді. Я той лікар, який сам не подолав собі хворобу. І Індії колись за це лікарів страчували, бо хворий лікар ганьбить професію і мистецтво зцілення… А ти, що знаєш про зцілення?

Зцілення – це зміна власного життя через роботу над собою. Саме над собою. Що, не цікаво? Тоді про пігулки. Береш пігулку і все гаразд. Запити коньяком і піти радіти життю. Коли будеш жебракувати і шукати їжу в смітниках, я тобі копійчини не подам, бо я попередив – не просирай сьогодення, подбай про майбутнє.  Зроби сьогодення кращим через майбутнє. Як? Просто. Все в житі просто. Це геніальний Григорій Сковорода сказав: «Хіба може говорити про біле той, котрому невідоме, що таке чорне?». Тож треба пізнати чорне в собі, щоб вміти бачити біле і іншому. І тоді ти побачиш все просто. Бо це не важко. «Подяка блаженному Богові за те, що потрібне зробив нетрудним, а трудне — непотрібним». Це знов Сковорода. А ти почуй: все, що нас оточує – водночас і просте, і складне, і корисне, і некорисне, і, навіть, шкідливе… Горілка – вона і корисна і шкідлива, а жінка? Як для кого, як скільки, як коли… Ох, скільки щастя може дати тобі жінка, і в яке пекло перетворити життя… Географія дає нам шанс сприйняти світ в єдності і цілісності. Але почни з себе. Уяви, що ти – єдиний і цілий. Бо все, що тебе на шматочки розшматовує, є і засобом для єднання тебе у суті Вічності та Злагоди. Насправді, все. До чого є сенс прямувати – до злагоди в собі. І саме через тій стан ти набуваєш успіху. А, знаю, знаю, ти знов про родину, про кохання, про обов’язки, про успіх… на біса воно все потрібне, якщо не тішить? Географічно, ми завжди у центрі Простору та У Точці Найголовніших Подій. І, водночас, ми на краю Світу. Як подивитися…Люди завжди помиляються стосовно свого місця у Просторі Буття, тобто, вони думають, що є те місце на планеті, де їх уде краще, а краще, за умов, коли базові потреби задовільнені, краще тут і зараз, бо там, де ти є, там від тебе залежить, який світ ти створиш. Світ війни чи світ миру, світ любові чи світ ненависті, світ злагоди чи світ нескінчених змагань…. Що тобі до вподоби, те й створюй. А, ти знов про цей гендель? А як був би тут ресторан, офіціанти, біли скатертини, оркестр, що тобі ще? І що, затишно? Ні, але приємно, бо ти такий собі гарний, перспективний, а що, місце визначає твою внутрішню гармонію чи сам, своїм світом, своїм ставленням до того, де ти є «тут і зараз»? Забагато балаканини, кажеш? Так, можливо, вік, втома, давно не розмовляв з цікавою людиною. Так, ти ж не заперечуєш? Може, щось залишиться в голові, чи просто я сам для себе це говорю…

Колись я втратив кохану жінку. Вона пішла від мене і не відповідала на мої листи, на повідомлення, яких зараз можна купу надіслати через соціальні мережі та смс-ки, але, її мовчання привело мене до думки, що все, що я міг їй сказати, їй не цікаво, або, або я тільки уявляю, що з нею розмовляю, а сам знаходжусь у якійсь матриці, де немає ані мене, ані її, є тільки мої враження і комусь, там, за пультом керування цієї матриці, важливо, щоб вона не чула мене… а може все через те, знаєш, через те, що її не існує. Є тільки моя свідомість, яка намагається знайти вихід з лещат мого недосконалого сприйняття Світу і Всесвіту. Тож я один з тих, хто просто виборює право відчувати себе не настільки самотнім, і втрачати розум поступово, розтягуючи задоволення від життя. Ось так… Бувай! Заходь. Я тут по п’ятницях, п’ю каву, їм гидотний бургер, а потім беру пляшку дешевого віскі у супермаркеті і йду додому, там від віскі я дивлюсь кіно для дебілів і засинаю. Бо тільки так можна подолати це нестерпне відчуття безглуздя, яке всі вважають «продуктивною працею».

Слухай, мудрість кожного з нас є тим, що приховує «достатність простоти». Ото самого відчуття щастя, що береться бозна звідки і кудись зникає, коли ти на це очкуєш менш за все. Така ось вона, мудрість, географічно сконцентрована в одній людині. Мудрість – це долати самотність так, щоб це не впадало в очі іншим. Мудрість – це жити, і не заважати близьким для тебе людям відчувати їх, саме їм, для них доцільні сенси життя, а не пхати свої «знання» перед собою, як милиці. Сховай інвалідність власного мозку. Знання – це небезпечний тягар. Насолоджуйся тим, що тобі дає Велике чудо життя. Бо це має скінчитися. І тобі не попереджатимуть про цей день і час….

 

P.S.  Алло? Географ, це малюк в червоному светрі. Так, так, це дійсно я. Малюк – ти правий, мені всі так називають, я не ображаюсь. Бо маю рідкісне захворювання і те, що маю зріст 1 см більший за півтора метри, і це неабияке досягнення. Але я не про те. В мене теж бувають різні стани і часи, і інколи щось подібне прийшлось пережити, подолати. Так от, ти її ще зустрінеш. Але Добрий Всесвіт не завжди нам посилає людей у тому вигляді, як ми очікуємо. Вони можуть до нас прийти з іншою зовнішністю, в іншому віці і з інших соціальних прошарків, але якимось незбагненним чином, ти зрозумієш, що це Вона, що Всесвіт повертає її тобі. Тож не припиняй свого чекання. Цей час потрібен тобі, щоб ти був готовий для тієї зустрічі. Так, я пам’ятаю нашу розмову, але я дійсно випадково опинився в той час і у тому місті. Ми навряд чи колись зустрінемося, але ця розмова нам обом була корисна. Навіть добре, що ти мене не чув. Крім шуму я ще мав проблеми з горлом, тож не міг голосно говорити.

Не треба.

Нема за що.

Бувай.

 

21 лют. 2017 р., м.Київ

[1] Глобус в окулярах. Дякую сайту http://vector-images.com/clipart/clp143609/?lang=rus

Залишити відповідь