Природність

Природність

Скачати файл

Антонині

Природність – це сприймати все в липні так, як має бути, і хоч тебе дратують комари, мухи, комахи, собаки (гавкають), кішки (нявкають), і, головне – люди – вони все ще тут є, навіщо я втік з Києва за 200 кілометрів, на кордон з Білоруссю, щоб помовчати побільше… Так, спілкування – це щось особливе.

Але я все по порядку.

Моя подорож до славетного містечка Любеч почалася як виклик – треба кудись їхати за розумом та мудрістю. Важко знайти мудрість у метушні великого міста.

Тож, треба знайти собі домівочку, куди можна заселитися на край… а тут і є край – і берег Дніпра зовсім відповідає «краю землі», і почути, що є велике задоволення без Інтернету та з поганим мобільним зв’язком. А коли він не поганий, він творчо переводить мене в роумінг – ніби то я такі вже на тому березі Дніпра. В цьому щось є.

Я не тікав від депресії. Бо я звик до її лещат. Проти, коли відчуваєш, що не вистачає ума-розуму, то саме час їхати кудись подалі, але так, щоб не відчувати дискомфорту від екзотичних переживань. І ось я тут. Це – моя школа мудрості та усамітнення. І я – учень. Який має навчитися жити з самим собою та стати дещо іншим. Тобто, Великим та Могутнім розпорядником Долі та Лікувальним Душ. Це я так іронічно називаю курс звичаєвого самосцілення. Який я прослуховую щоденно у простий спосіб – звичайні бесіди під час прогулянок, готування їжі, чаювання та ранкової кави. Мабуть, так треба назвати моє перебування на цій землі з підгодовуванням власним тілом та кров’ю численних «комаховидних дратівлих літунів та гудунів». Тож, я хотів бути ближче до природи і осягнути, що таке «природність» у вищому вимірі. Як частина мене. Як реалізована географія.  В пейзажах та просторах, в мінливій погоді та «притаємниченій» економіки (бо всі «десь працюють», але невідомо, де ж знаходиться цей «десь»).

А ще я – мандрівник. Кожна прогуляна за місто – мандри по безкрайності Дніпровських заплав.

Спостерігач. Я спостерігаю, як змінюється небо і як розмовляють люди, як літає комаха та як духмяніють луки…

Учасник театрального дійства під назвою «призупинений час» та «безкінечне життя». Я – актор. Я – режисер. І я – масовка….

Я – частинка Всесвіту та кромці зв’язку… ось, знов «мене вітає Білорусь»… вимикаю телефон.

Я не намагаюсь жити минулим. І не знаю, як жити майбутнім. Тут, в Любечі, я живу сьогоденням. Мені телефонують з Києва, а я відчуваю – що це з потойбічного світу. Тут реальність – гудіння мух, двічі на день подорож стада корів повз вікна.

І уроки мудрості.

 

Урок 1. Нічого не плануй.

Все, що ти спланував, має стати частиною твого «сьогодні». І, якщо ти наближатимеш думками бажання, проноситимеш бажання «сьогодення» на «завтра» в тебе вийде відчувати щасливе піднесення від кожної хвилинки дня. І доті ти отримаєш саме тій стан, в якому будь-які бажання стануть реальністю.

Урок 2. Управління реальністю – це думки. Управління дійсністю – реалізований задум. Маленькі кроки реалізації дають щастя не менше, ніж великі. Тож, отримай мале як велике. І бувай щасливий.

Урок 3. Не переймайся за бажання – вони здійснюються, залежно від сили того, що забажаєш. І сила бажання дає можливість відчути самому в короткий термін, що забажав, але ти не завжди можеш почути «кроки з-реалізованих мрій» або «смак перемоги над дійсністю». Справжні перемоги не потребують галасу. І фанфар. Вони змінюють твоє життя. І це відчуватимеш згодом. Як зірка, коли гасне, ми знаємо, що вона згасла мільйони років тому, а які з зірок ще не згаслі, які ми спостерігаємо нічним небом?

Урок 4. Не бійся. Все найгірше ми створюємо і ілюзорній реальності. Дійсність не має таких страхіть. Це як фільми А.Хічкока. Нема нічого страшнішого за спостеріганням страху – бо саме тоді наша уява перевищує всі можливості.

Урок 5. Люби. Все, що навколо. І всіх, хто навколо. Ти не знаєш, що коїться в душах людей, але всі вони гідні твоєї любові, співчуття і жалю.

Люби серцем. Люби розумом. Люби тілом. Люби поглядом. Люби, коли не розуміють. Люби, без очікування взаємності. Намагайся любити без умов. Любов – очищення власної Душі.

Урок 6. Примирись з власними спогадами. Їх придумав тільки ти. Коли це відбувалося – ти був іншим, тож не міг поступити так, як вчинив би ти сьогоднішній. Тож, все було так, як найкраще для тебе. І це – головне. Прости себе за свої спогади. І перегортай сторінки пам’яті без долю та туги.

Урок 7. Дякуй Всесвіту за наданий тобі шлях. За можливість допомоги комусь і прийняти допомогу. Це грані власної від-дячності (дієвості) Душі за минулі вчинки та думки. А ще – за те, що маєш зробити для власного роду. Або, відплатити за батьків. Або – не перекласти на дітей власні провини. Чи провини роду.

Урок 8. Давай тілу відпочинок. Не дозволяй тілу впливати на розум. Приймай рішення інтуїтивно. Думай, як забезпечити прийняте рішення. Розум йде за Душею. І вигадає сам, як бути. Або допоможе Всесвіт.

Урок 9. Знімай зачіпки – не дозволяй дрібнотам впливати на твій стан. Думай про тих, кому ти відчуваєш потребу допомогти. Думка, наповнена бажанням – творить дива.

Урок 10. Вір у власні сили. Вона більше, нім хтось (і ти сам) можеш уявити. Віра дає стежинку до сподівання та дієвого наближення бажань. Розмовляй з Творцем без посередників. Він не потребує тлумачити мелодії та слова, що йдуть від Душі.

Урок 11. Будь уважним до людей. Ангели приходять до тобе так і тоді, коли їх треба побачити, але не намагайся дочекатися прямих наказів чи настанов – коли вони прийдуть, ти можеш не мати часу для виправлення накоїного.

Урок 12. Вживай слова, відчуваючи їх значення та сенси. Слова, мова – мелодія твого мелодійного спілкування із Всесвітом, мелодія має бути гармонійною. Досягай гармонії з собою. Інші приєднаються.

Урок 13. Все, чого ти не бажаєш щиро – прийде до тебе, щоб ти навчився приймати і це. Вона не має палити – твоє серце буде ніжитися в очках дівчини, що палить чи не поділяє твої уподобання щодо побуту, гігієни, місця проживання, роду занять тощо.  Вона не має вживати алкоголь, м’ясо, часник… аді до нескінченності – все це прийде до тебе, щоб ти переборов це в собі. Щоб ти, нарешті, відчував задоволення від головного в людині, а не від неважливого, дотичного.

Урок 14. Не поспішай. Все, що твоє – прийде до тебе саме в той час, коли ти будеш готовий це сприйняти.

Урок 15. Не зволікай. Якщо серце каже «так» – зроби це. Навіть, якщо не отримаєш бажаного, воно тобі треба, щоб отримати наступний дарунок Долі.

Урок 16. Цінуй власне мовчання. Зайві слова – довший шлях до гармонії та щастя. Зайвими та пустими словами ми зменшуємо чарівність Всесвіту дати нам тем, що ми маємо отримати для щастя.

Урок 17. Підказки не завжди зримі. Пам’ятай, що є звуки, запахи, дотики, напливи настрою чи іскорки в очах – знаків багато. Навчись їх відчувати та розпізнавати. Не заслони себе він них ілюзіями та образами на минуле.

Урок 18. Минуле – все, що минуло. Поки ти прочитав ці слова – вони стали минулим. До минулого – з повагою, але без прискіпливості. Сприйняття минулого не буде сталим. Вгамовуй перші, і другі, емоції та стани, якщо вони не ведуть тебе до радості. Знайти в себе сили стриматись від негативних переживань – це спокуса до нерозумних дій.

Урок 19. Довіряй часу. Мудрість часу є абсолютною. Угамування емоцій та переживань буде повнішим, якщо ти з вдячністю віднесешся до всіх проявів відтермінування, перерв, від бажання щось вдіяти до усвідомлення необхідності вдіяти саме так.

Цінуй час. Власний – для себе. Час інших – знов для себе. Витрачений зайве час повернеться до тебе намаганням перетворити реальність. І ти не будеш у захваті. Не буває «вільного часу» – є час для іншої роботи душі. Відпочинок – це зміна емоційних станів, а не намагання «нічого не робити і ні про ще не думати».

Урок 20. Пливи по життю так, як би ти плавав по теплому морю. Відчувай дотики як ніжність. Ніжність – це намагання передати до тебе любов у тій спосіб, якій ближче до Всесвіту саме зараз. Любов – не завжди ласка, це і попередження, і намагання спонукати твоє вибачення за минули провини у сприйнятті неприємної реальності. Все – заради відчуття вдячності за цей, а не інший урок. Знайди в душі живлення для не згасання полум’я любові в серці.

Розмови тривають. Бо немає більшого задоволення, ніж задоволення від навчання. Світ повертається до тебе мудрістю. І простотою. Простота – джерело мудрих думок та розумних вчинків.

Я розумію, чому Святий Антоній для усамітнення образ ці місця. Тут щось є, щось кличе мене до спокою і владнання. Я потрапив у вирій спокійного владнання з собою… а може, не важливо, де це відбувається, а важливо хто чи що тебе дозволяє приходити до цих станів….станів радісного спостереження за плином нескінченно доброго до тебе життя.

І ще – Антоній був не один. За них йшли послідовники, які потім розносили його ім’я і спосіб владнання стосунків з реальністю. І вони створили феномен Антонія. Але що ми знаємо про них? Нічого. Знаємо, що вони були. І так всюди – хтось знає, що змінюється світ, на когось будуть спиратися люди, щоб довести правоту чи першість, а насправді, всі відкриття зробили непомітні послідовники чи помічники, співрозмовники чи опоненти – тобто, всі, і все, що оточувало…якщо ти хочеш щось принести корисного в цей світ – загадай роль непомітного помічника. Все інше – не має значення, бо в завтра не можна глянути крізь шпаринки сьогодення. Там знов – сьогодення.

Завтра настане в твоїй уяві. А на дотик ти його не відчуєш.

 

Любеч, 12 лип. 2017 р.

Залишити відповідь