Відвертість

Відвертість

Скачати файл

Когда б любов моя была
Слаба, как свечка, и мала,
Ты никуда б уйти не смог –
Все б огонек ее берег.

Но ведь она же – не свеча.
Она, как солнце, горяча!
И потому, наверно, ты
Не знаешь страха темноты.

Уходишь ты на срок любой —
Любовь, как солнце, над тобой!

Сильва Капутикян

Я маю право бути собою – бути  відвертим, наївним, романтичним, дурнуватим… безглуздим, сміливим, бути собою… Мені ніхто не може заборонити відчувати щиро та відверто всі емоції, та мати власний погляд на життя. Якщо це афірмація – то так воно і буде. Бо я маю повторювати щось про себе, що дає можливість відчувати захоплення і натхнення.

Життя складається з різних проявів. Найбільші прояви – в усвідомленні Радості та Повноти життя. Ще є прояви випробувань…

Я став розуміти «Над Прірвою у Житі». Саме це бажання убезпечити і підтримати стало приходити до мене. А ще я відчуваю фантастичне захоплення від спілкування …. І ще, я починаю жити ранком. Ранок – став мій час. Час натхнення і повноти сил. А от по обіді вже настає час механічної роботи чи спокійного спостереження за дійсністю.

Люди не завжди, а, скоріше, інколи, мають чудову можливість відчувати відвертість – як певний стан душі і прояв її. Тому коли це вдається – це надихає. Ось так надихав мені мій супутник, в дорозі до маленького міста Пшемишль, який став справжньою широкою брамою для українців, які щоденно перетинають західний кордон до Європи. Ми стали потужним потоком робочої сили різної кваліфікації: від прибиральниць до професорів та топ-менеджерів.

Мій супутник… певний час я маркував щодо статі сусіда. Потім випадок дав можливість для спілкування – розлита на мої брюки кава була приводом для спілкування. Спочатку для вибачення, а потім – для розмови. Це була супутниця на ім’я Віра.

— Сподіваюсь, десь має бути є Надія, Любов, і мати Софія?

Це я так намагався жартувати.

У відповідь була стримана посмішка.

Але незабаром спілкування стало легким і цікавим. Віра говорила повільно, але з плином нашої подорожі наш діалог став монологом і цей монолог був про відвертість. Справді, просто бути відвертим, якщо ти певен, що більше не зустрінеш цю людину. І навіщо її зустрічати? І навіщо продовжувати спілкування, якщо було, є, добре тут, нині, саме в цій момент часу…

І про «іншість». Вона не схожа на дівчину чи жінку. Ззовні – скоріш хлопець. Але їй «вже 28». Вона про це сказали з сумом і іронією. Саме іронія в її голосі вимусила мене прислухатися до неї більш уважно. Я, на правду, не великий шанувальник поїзної балаканини.

Віра шукала мир і спокій у своєму внутрішньому житті. Невдалий шлюб, трагічні події в дитинстві, втрата новонародженої дитини і внутрішня заборона на будь-які спроби повторити породілля… І її питання – як жити далі? Я відповів, що сам шукаю для себе ці відповіді, бо, попри усміхнену і ділову зовнішність, все не так і в моєму власному житті. Однак, я щось можу сказати. По-перше, якщо вона не прийняла їх розрив з чоловіком – то поки вони живі, все можливо. По-друге, він, її чоловік, як її друга «половинка», її доля, може з’явитися і в іншому образі, а по-третє, навіть самотність не є вироком невдахи, а, скоріш, чесним ставлення до себе та інших. Тож, треба відчувати вдячність до життя і поміркувати, яким би вона хотіла його бачити.

-Я хочу бути щасливою, — сказала Віра з викликом і уважно подивилася на мене, розумника такого.

— Так, от слово «щасливим» я не розумію. Це – не про що. Випити келих вина – і от щастя. Виграти 100 000 гривень (доларів) – ще один вимір щастя, відпустка – щастя, п’ятниця – щастя, а що, не те говорю? Тож, щастя – це щось саме конкретне, чи не так? Знайти любов, партнера, чисті і надійні стосунки, це щастя? А вони ж теж з чогось складаються? Тож, давай про складники. Любов – це власне позитивне відчуття до іншої людини, яке виникає як відповідь на певні емоції, що народжуються від спілкування з нею, чи не так? Я не проти, щоб це було «ефірне», притаємничене і весняне, але, ми маємо обрати з усіх варіантів спілкування якийсь один – і як? Як серце зробити помічником розуму? А якщо спростити завдання – як упізнати «власну» половинку з усіх зустрічних?

— Я не хочу іншого чоловіка. Я не відчуваю жодного бажання до інших, точніш, я можу з ними бути, але те, що я відчуваю – це емоційний жах і безодня. Тому я взагалі припинила спроби влаштувати особисте життя, і інтимні стосунки теж мене не цікавлять.

— Повернути чоловіка? Якого? Того, що був з тобою три року тому чи того, який сьогодні десь є? А той, що сьогодні і якого ти вже не бачила чимало часу, він, насправді пасує до тебе? Чи не буде відчуття «чужинства», відвертання один до одного, божевільної «інакшості» чи «іншості»….

— Я хочу бути щасливою…

— Так, це я чув. Заміжжя?

— Не обов’язково.

— Так, а що «обов’язково»? Добре, повернути його і того, з яким все це було? Ну, давай поміркуємо, як це може виглядати. Ти не міркувала, що на заваді тому буде «іншість».

«Іншість», як феномен змін, тобто, того, що відбувається з кожним з нас незалежно від нашої волі, бо «іншість» – це властивість свідомості допускати маленькі зміни у ставлення до довкілля, до людей, і ці зміни мають властивість нагромаджуватись, а потім – вибухати змінами у свідомості. І тут, як вибух, ти усвідомлюєш, що інший. І вона – інша, ну, або навпаки, не важливо, головне, що ці зміни, на інше, вони як крапельки дощу, які непомітно перетворюють все подвір’я на калюжі, а калюжі – на потім води, а згодом – ми опиняємось у водоймищі і нам треба тікати на суходіл… так от, втеча на суходіл – це вихід зі стану «іншості», коли зміни настільки карколомні, кардинальні, що за ними ми не бачимо «минулих» себе.

Розриває свідомість розуміння, що хода по колу має свої переваги. Кожного разу ти бачиш інших людей. Ти – інший. Вона – інша. «Іншість» є результат почуттів. Відсутність почуттів робить цю різницю непомітною. Тому, якщо вам погано і нестерпно один з одним – вітаю, у вас є почуття. Якщо вам ніяково і вам важно сформулювати, що вас дратує і як це сприймати – це інше, але теж вітаю – у вас є почуття. Однак, якщо вам байдуже – мої співчуття, почуттів вже немає. Якщо почуття однобічні? Тобто, у одного є, а у другого – немає. Сучасна наука каже, що це не на довго. Без взаємного «підкидання дров»: намагання дарувати приємні емоції, підтримувати у листуванні чи дотиком, той, хто любить, довго не витримає. Але. Є одне «але». Це досвід і бажання змінювати щось у власному житті. Інколи, це бажання обертається пошуком іншого партнера, а інколи – пошуком іншого «я» зі сподіванням, що ця «іншість» стане більш привабливою для другої половинки. І тут нічого не треба змінювати – достатньо змінюватись внутрішньо, а ззовні зміни теж відбуватимуться. Тільки не для всіх вони будуть помітними. Але якщо ви обоє маєте коло, то в колі ці зміни помітні. І Ваші, і Його (Її). Далі можна сподіватися, що є «ракурс», який подобається вам обом.

— Чи довго чекати на такий збіг?

— Не знаю. День. Тиждень. Рік. Життя… у моїх знайомих ці образи, «ліки», прийшли до них наприкінці життя. Коли залишилось тільки поговорити про те, що могло б бути інакше. Але, раніше вони були не готові до цієї розмови. І вона не відбулася.

— А якщо вони, ці обставини, не прийшли?

— Скоріш, є інше – про такий випадок люди про це не розповідали. Бо це відкриття вже нічого не могло змінити. І тому розповідати про це не було кому, та й причини не було. Та ще бува сумні і прикрі випадки – вони не почули один одного через «затьмарення мозку», через некеровані емоції, через «розрив свідомості»…але, трагічні події можуть змінити хід життя і хід подій. Тоді для такої пари залишається Вічність. Одразу передбачаю твоє наступне питання. «Чи можна прискорити це?». Єднання у «вірних» (тих, що підходять один до одного) для пари «ліках» (образах)? Ні, бо ви маєте побачити один одного.  І сприйняти те, що побачили. Сприйняти серцем, а не обов’язком чи заздалегідь продуманою реакцією. Це, побачене, може відбутися раніш за старість та неміч, скоріш, ніж втома чекання, але це «прискорення» можливе за умов, що будете уважними. Та «уважність» — це таке саме ілюзорне відчуття реальності, як і стосунки, тож, намагайтеся не псувати стосунки, там, де це можливо, намагайтесь бути терплячими і добрими родин до одного… Все одне, неодмінно – час у розпорядженні кожного з нас вимірюється плином життя і ваше життя вас обов’язково з’єднає, однак, це може відбутися тоді, коли ви не зможете цим скористатися….

Віра мовчала. Я теж. Але за годину сказав їй, що залишається сподівання на краще і є завжди варіанти вибору життя. І всі вони є найкращими, якщо не виникає бажання міняти життя знов.

— Залишається сподівання на краще. Віра, Вам це треба усвідомити. — Я перейшов на «Ви» і відчув себе на лекції з «корисних порад на всі випадки життя».

— Усвідомити, що все буде добре? Я про це чула в Умані.

— Мудрість Світу не знає поділу на релігії та нації. Залишається сподівання. І віра. Віра в те, що Ваша Доля саме найкраща до Вас і зустріч, яка не відбулася раніш, зберігає Вас від розчарувань і біди. Надія, що ця зустріч відбудеться саме і той час, коли це для вас – найкраще, і любов – один до одного і до себе, попри всі негаразди та образи, все, що стоїть між вами стіною неможливості спілкування та радості взаємного сприйняття. Любов – це не завжди кохання, як і кохання – не кожного разу любов, але любити – це берегти, зберігати, оберігати і цінити неповторність іншого, бо  і в інших ми бачимо свої образи, які нам дає доля для ладування власного життя (гармонії, усвідомлення, прямування до нових виявів себе). Сприйняти любов крізь надію за підтримки віри в себе і в Добрий Всесвіт – це Мудрість. Софія. Так Ви можете гармонізувати власне ім’я, як основу земного шляху, і власне життя.

Не можна покинути один одного, поки є внутрішня єдність, поки ви –  частинки одного цілого, а коли ви роз’єдналися, то ціль – або знайти єдність у нових виявах або з’єднатися з іншою людиною. Вибір за вами. Але ви маєте знати, що помилитися не можливо – кожний вибір є правильним для вас, якщо ви будете відчувати радість і повноту життя. І варіантів у Долі для вас є більше, ніж можна уявити.

Віра мовчки вислухала мій діалог, а потім запитала: «Євгене, а якщо я не знаю, як далі жити, якщо кожного дня я питаю себе, навіщо я живу – в мене немає цілей і сподівань, я нікому не потрібна і мені ніхто не потрібен, я вже не пригадаю, що таке натхнення і які прояви у таланту? Навіщо жити?»

— Це серйозно. Для того, щоб бути готовим до поворотів Долі, но нових виявів власного «Я», до нового життя… це важливо, не полишати Світ, поки Доля має на нас плани. Дочекатися їх «прояву» та «здійснення» — це наш обов’язок перед Творцем…

— Я атеїстка.

— Це не важливо. Давайте це будемо називати «виклик Долі» та «шлях Долі» — це сприймає атеїст?

— Так, сприймає. Однак, я не знаю, навіщо я живу просто зараз, то як я можу сподіватися на доцільність та щасливу дорогу життя через… дні, тижні, роки? Як мені дожити до цих «щасливих днів»?

— Ви просто зараз готуєте себе до змін. Це болісний процес, але необхідний для Вас. Ви б хотіли зустрітися з бувшим чоловіком?

— Так. Напевно. Чи, скоріше, «так», бо я сприймаю наше розлучення як дурний жарт, який став реальністю. Ми майже не спілкувалися після розриву відносин.

— Уявіть собі цю зустріч. А далі поміркуйте, чи вона була доцільною.

— Як це?

— Приблизно так. Тут не я – тут він. Випадкова зустріч. Ніхто з вас спеціально не обирав місця поруч і вам потрібно їхати разом… ну, давайте, уявимо, що він їдо до Львова, а Ви – далі, але у вас є 5 годин на розмови. І навіть є час для того, щоб домовитись про побачення.

— Продовжуйте…

— Розмова відбулася. У Ви домовились в Києві зустрітися. Він привів Вас до своєї квартири, десь на передмісті, все добре, все романтично…. Ви випили гарного віна, духмяний чай і музика, а далі – те, на що ви обидва сподіваєтесь. Саме так, як ви зараз уявляєте. Він такий самий – ніжний, наполегливий, пристрасний, що Ви чекали від нього? Але… завжди є «але». Вам не затишно. Ви не можете «вимкнути голову». Щось вас гальмує від занурення у задоволення. Ви кажете собі – це час, треба знов звикнути один до одного. Але це те, що відбулося з вами за ці роки… це ваша «іншість», яка розриває свідомість на шматки і не дає відчути радість повернення, радість спілкування, і не ті відчуття від сексу, і не ті відчуття від дотиків і таких ніби то звичних пестощів… І от – Ви досягли, що бажали – Ваш бувший чоловік поруч, він згоден продовжувати відносини, Ви відчуваєте, що це – Зірковий час Повернення, але, що Вас засмучує? Вас засмучує не-вдоволення від того, що відбулося. Бо немає повернення до «бувших вас» — є шанс, на створення стосунків з теперішніми вами і з вами, які житимуть завтра. І поки ви не сприйняти це – зустрічатися не до чого. І очікувати нема чого… Ви маєте підготуватися до спілкування, маєте пережити фіаско і йти до цілі спокійно, як у вісні. Життя – це певною мірою ілюзія мозку, це – кіно «уяви» у свідомості.

Ми приїхали. Віра мені протягнула візитівку і запитала, чи можна мені написати на мейл. Я у відповідь дав її свою.

— Звісно, так. Буду радий спілкуванню.

Вона здивована сказала:

— То Ви справді професор? А я Вас так вже називаю «за очі».

— Так, але це не має відношення до розмов про життя-буття, хоча, певний досвід спілкування це створює…

 

За три місяці я отримав від неї лист на електрону пошту.

«Шановний Євгене Володимировичу! Ще раз хочу подякувати Вам за спілкування у вагоні поїзда Київ-Пшемишль, і розповісти про себе. В мене все добре. Я зустрічаюсь зі своїм «бувшим», хоча, насправді, він вже «теперішній», хоча стосунки наші виявились для мене неочікуваними. Ми друзі, хоча інколи більше, ніж друзі. Це було для мене відкриття, як можна водночас відчувати і почуття дружби, і кохання, і, навіть вдячності, що між нами є та дистанція, яка дозволяє мені створювати власний світ і тепер цей світ не залежить від нескінченного очікування на повернення стосунків, які по-справжньому для мене стали історією. Історією доброю, з після-смаком вдячності, а не образи та пестування власного нещастя. Тож, життя набуває нових смаків та змісту, я навіть почала відпускати відносне довге волосся, тож, як зустрінемося, то може й не впізнаєте мене. А ще в мене нова робота, і це мене теж захоплює, бо я відчуваю цікаві для себе перспективи і, ще, приємна «дрібничка» — значно більша заробітна платня. Тож, Ваші настанови мали результат – можна їх продовжувати «випробувати» на інших – зі мною, як бачити, все вдалося. Ні, життя не стало безхмарним, але я все частіше посміхаюсь своєму обличчю в дзеркалі. Як буде у Вас настрій та час для спілкування – це буде класно.

Гарних вихідних!

Віра»

 

Я відповів їй, що мені приємно читати про добри новини в її житті. На тому наше спілкування завершилось. І це добра ознака, що в неї все гаразд.

 

м.Бельсько-Бяла, Сілезія, 9-11 червня 2017 р.

Залишити відповідь